Освіта

Зважаючи на розташування нашого села (віддалене від великих населених пунктів) умови для розвиткуу освіти були несприятливими і село цілком залежало від сусідніх міст (м. Козелець, м. Остер) і в освітньому, і загалом у культурному питанні.

У нас немає чітких достовірних відомостей про життєустрій давнього поселення Стибин, про те, як вони фіксували знання, як передавали їх один одному – лише гіпотези, тому історично правильно було б дослідити еволюцію освітного процесу в нашій місцевості саме з початку заснування безпосередньо села Савин.

За спогадами односельців, спочатку єдиною писемною людиною в селі був пан Солонина. Зважаючи на його статки, він мав можливість вивчати грамоту та, крім можливостей, мабуть і бажання, бо для того, щоб підтримувати та розвивати таке велике господарство, треба було бути писемною людиною. Він не просто навчався сам, а й навчав грамоті деяких селян. Отже, можна говорити про те, що освітній процес буз присутній у селі у аматорському стані. Невеликий прогрес у цьому напрямку намітився у 1881 р. У цей час, повернувшись додому з тривалої служби в царській армії, селянин Михайло Скоба, який під час служби трохи засвоїв грамоту, організував у своїй кімнаті щось на кшалт “освітнього гуртку”. Його заняття регулярно відвідували 10-12 чоловік, а сам курс тривав приблизно 1-2 роки. Але, без зовнішньої підтримки з боку громади, ця ініціатива невдовзі припинилася.

 Про першу типову школу у с. Савин можна починати говорити лише у ХХ ст., бо саме у 1904 році тут збудували невеличку церковно-приходську школу (за ініціативою козелецької релігійної громади). Школа давала селянам основні початкові знання (письмо, читання, аріфметика, знання Закону Божого). Вчителювали в ній попи та дяки: починав дяк з с. Булахова Сукретний Іван Артемович,  потім справу продовжив дяк з розташованого неподалік с. Озерного (колишнє село Святе – відповідно до назви озера) Веремієнко Сергій, далі був учитель з с. Омельянова. Але, зважаючи на бідність, в якій жили селяни, мотивіація до навчання була низькою: селяни намагалися змалку орієнтувати дітей на копітку працю, прагнули навчити їх ремесел, а витрачання часу на навчання вважалося забаганкою. Максимум, чому могли навчити хлопця з простої селянської родини – це основам грамоти. Тому й не дивно, що, згідно історичних даних, до 1916 р. середню освіту в селі мали два чоловіки: Бойко Тит Каленикович і Бойко Логвин Сергійович. Обидва вони були синами заможних селян.

Незадовго до початку першої світової війни земські начальники з м. Остер, пропонували побудувати в Савині, повноцінну початкову школу, беручи на себе питання фінансування та забезпечення вчителями, але постала споконвічна вітчизняна проблема землевідводу. Не зважаючи на наполягання на виділенні землі під будівництво в центрі села, сільська громада не зробила цього кроку. Землю нарешті виділили, але це була віддалена ділянка в урочищі Рокита, розташована на зибучому піску, що унеможливлювало зведення тут будь-якої будівлі. Таким чином, питання відкриття  повноцінної школи в с. Савин було закрите. Ініціативою остерецьких можновладців скористалися мешканці сусіднього с. Озерне – і за цим проектом у них було зведено сереню школу (с. Святе).

Після 1917 р. сільську церковно-приходську школу було нарешті реорганізовано в початкову школу, але вже згідно радянських освітніх норм. У ній працювало 4 вчителя. 

Прогрес відбувся лише у 1932 році, коли нашу початкову школу було реорганізована в семирічну загальноосвітню школу. Вона була розташована у просторому приміщенні, що колись було власністю пана Солонини. Перший випуск учнів відбувся вже у 1935 р. Зважаючи на ускладнення навчальної програми, працювало тут вже 11 вчителів.

У 1960 р. у зв’язку з проведенням освітньої реформи, Савинська семирічна загальноосвітня школа перетворена на восьмирічну трудову політехнічну загальноосвітню школу, яку протягом 1960-1961 р.р. закінчило 214 учнів.

У 1973 р. сільська школа налічувала 176 учнів та 12 вчителів.